Спогади польового духовника. Отець Ісидор Нагаєвський

   «Дбайте про душі стрільців», — так говорив мені Слуга Божий Митрополит Андрій (Шептицький) восени 1943 року, коли благословив мене на важке життя – обняти обов’язки духовника стрільців дивізії «Галичина»…

   Так багато вмирало синів мого народу. Вони життя своє віддали на його захист і на його вічну славу, бо «немає більшої любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх»…

   Нашим найвищим обов’язком є любити Бога і Батьківщину та життя своє віддати за них…

   Хай цей спомин учасника і свідка їх подвигів буде скромним даром для полеглих і для живих»

   Отець Ісидор Нагаєвський разом із дивізійниками пройшов важкий шлях у Галичині, Словаччині, Югославії та Австрії, а після закінчення війни не полишав їх і в Італії до 1947 року…

Автор:

   ІСИДОР ДМИТРОВИЧ НАГАЄВСЬКИЙ (21 червня 1908, Полівці, нині Чортківський район Тернопільська обл, Україна — 7 травня 1989, Парма, США) — український греко-католицький священник, капелан, доктор наук, історик. Доктор філософії (1953 р.), професор. Дійсний член НТШ у США.

   Закінчив Бережанську гімназію у 1929 році. З документів відомо, що Ісидор Нагаєвський також навчався у гімназіях Чорткова, Тернополя та Рогатина. Закінчив Львівську богословську академію (1934 р.). 22 червня 1935 р. прийняв духовний сан; працював священником у селах Могильниця і Залав’є (нині Теребовлянського району), згодом —   на парафіях Брідщини: у селах Берлин, а потім Білявці і Бовдури (нині Бродівського району Львівської області).

   За участь в українському національному русі — ув’язнений у Березі Картузькій (липень — вересень 1939), згодом — в’язень радянських і гітлерівських тюрем (навесні 1943 р. — в’язень ґестапо). Рятуючись від радянських репресій, перебрався до м. Грубешів (нині Польща), де працював культурно-освітнім референтом Українського допомогового комітету.

   У 1943–1944 рр. — капелан дивізії «Галичина». Від 1945 р. — у таборах в американській окупаційній зоні в Німеччині та Італії.

   1947 р. еміґрував до США.

   Від 1953 р. — професор Українського Вільного Університету в м. Мюнхен (Німеччина). Член Американського історичного товариства, голова секції Українського богословського наукового товариства в Америці. Редактор журналу «Місіонар», співпрацював із редакціями часописів «Шлях» і «Америка». Від 1963 р. — надзвичайний професор історії Українського католицького університету в м. Рим (Італія).

Доробок

Історичні праці:

• «Католицька церква в минулому і сучасному України» (1950)
• «Кирило-Мефодіївське християнство в Русі-Україні» (1954)
• «Рим і Візантія: Вселенська церква і патріархат» (1956)
• «Князь Ізяслав Ярославич і папський престол» (1957)
• «Історія римських вселенських архієреїв» (3 т.; латин.)
• «Історія України» (History of Ukraine, 1962)
• «Історія новітньої Української держави 1917—1923» (History of Modern Ukrainian State, 1917-23, 1966)
• «Історія Української держави двадцятого століття» (1989; перевидана у м. Київ 1994)

Художні:

• «Тернистим шляхом. Спогади священика про Березу» (автобіографічна повість, 1957)
• «Спогади польового духовника» (1985)

Автор статей на релігійні та педагогічні теми й інших.

(P.S. Взято з Вікіпедії)