Свій трактат Мартін Лютер розпочинає зі звернення до бургомистра Мюльпфорта та листа Леву X, папі римському. Далі він співставляє нібі протирічні передумови про свободу і рабство духу:

  • “Християнин є абсолютно вільним господарем усього сущого, і не підвладний нікому;
  • Християнин є покірним слугою всього сущого, і підвладний усім”

Автор закликає нас укріплювати свою віру та роздумувати ось так:

“Хоча я недостойна та гідна осудженню істота, мій Господь дарував у Христі всі багатсва праведності та спасіння, без будь-яких заслуг з мого боку, винятково по милості Своїй, тому тепер я не потребую нічого, окрім віри в те, що це істинно. Чому б мені тоді з радістю та охотою від усього серця не робити те, що прийнятно та догодить такому Отцю, Який так рясно наділив мене Своїми безцінними багатствами? Тоді я можу присвятити себе ближньому так само, як Христос запропонував Себе мені; я не буду робити в цьому житті нічого, окрім того, що є необхідним, корисним та благим для ближнього мого, оскільки через віру я маю достаток усіх благ у Христі”.

“Від віри походить любов та радість у Господі, а з любові – радісний та вільний стан розуму, що зумовлює завзяте служіння своєму ближньому і не зважає на такі явища, як подяка або невдячність, хвала або осуд, набуття або втрата. Бо віруючий служить не для того, щоб чимось зобов’язати інших. Він не робить різниці між друзями і ворогами; не думає про те, чи залишаться вони йому вдячні чи ні, але він просто так, охоче віддає себе і все, що він має, незалежно від того – заслужить він цим нагороду, або ж виконає невдячну роботу. Як Батько розподіляє всі блага рясно і безоплатно, просто так, наказуючи “сходити сонцю Своєму над злими й над добрими” (Мт. 5:45), так і син виконає і перетерпить усе з такою ж безкорисливою ​​радістю…

Таким чином, якщо ми визнаємо ті великі і дорогоцінні дари, наші серця, як говорить Павло в Посланні до Римлян (5:5), будуть наповнені Духом Святим любов’ю, яка робить нас вільними, радісними, всемогутніми трудівниками і переможцями над усіма скорботами, рабами ближніх наших, і, при цьому, все ж, панами над усім сущим. Для тих же, однак, хто не визнає дарів, принесених їм через Христа, Христос народився дарма; вони йдуть своїм шляхом, виконуючи свої справи…

Робіть безкорисливі дарунки… Все хороше, що ми маємо від Бога має бути спільним для всіх, щоб кожен міг як би “одягатися” в ближнього свого і таким чином, служити йому, як ніби це він сам знаходиться на його місці. Від Христа все добре походить і донині приходить до нас. Це справжня любов. Любов є істинною і щирою там, де існує справжня і щира віра. Апостол говорить про любов в 1-му Посланні до Коринтян 13:15, що вона “не шукає свого”.

Ми робимо висновок, що християнин живе не в собі самому, але у Христі, і в ближньому своєму. В іншому випадку, він не християнин. Він живе у Христі вірою, в ближньому своєму – любов’ю…

Отже, це духовна і справжня свобода, яка робить наші серця вільними від всіх гріхів, законів і заповідей, як Павло говорить у 1-му Посланні до Тимофія 1:9: “… Закон не покладений для праведного”. Вона чудова, ніж будь-яка інша, зовнішня свобода, подібно до того, як Небеса прекрасніші за землю. Нехай дарує нам Христос таку свободу, щоб ми могли її зрозуміти і зберегти. Амінь.”

Автор:

Мартін Лютер (1483-1546) – геній глибочайшої віри і богословської мудрості, центральна фігура Реформації, монах та викладач, поборник біблійної істини, фундатор протестантизму, реформатор церкви, освіти, мови і музики. Особливо відомий своїми легендарними “95 тезами”, які прикріпив до дверей Замкової церкви у Віттенберзі.

Мартін був глибоко релігійною людиною. У вірі був настільки щирим, що вона стала для нього всепоглинаючою пристрастю. На одному з етапів власної боротьби він вступав у відкрите протиборство з папством. А на запитання імператора в залі засідань у Вормсі про відречення від поглядів, викладених в його роботах, Мартін відповів; “Совесть моя подчиняется Слову Божьему. Я не могу и не хочу отречься, ибо неправильно и небезопасно идти наперекор своей совести. Да поможет мне Бог. Аминь”

Історик Р. Бейнтон у монографії «На цьому стою. Життя Мартіна Лютера» так писав про нього: «Той, хто у важкий момент свого життя просив у Святої Анни порятунку [у червні 1505 року, коли юнак після відвідування батьків повертався до Ерфуртського університету, він потрапив під страшенну грозу. Мартін просив Св. Анну врятувати його і дав обітницю стати монахом], пізніше прославився тим, що відрікся від культу святих. Той, хто поклявся прийняти чернечу обітницю, згодом відкинув інститут чернецтва. Колишній вірний син католицької церкви потряс усю структуру середньовічного католицтва. Відданий папський слуга, він згодом ототожнив Папу з антихристом. У той же час ця суперечлива особистість пробудила християнську свідомість в Європі»

Значущою є його роль як перекладача. Завдяки його зусиллям було перекладено Біблію німецькою мовою, твори давньогрецького байкаря Езопа. Над перекладом Біблії  Мартін Лютер працював близько дванадцяти років. У 1534 році книга під назвою «Біблія, яка є повне Священне Писання німецькою» з підписом «Март. Лютер. Віттенберг» побачила світ. Видання було оздоблене численними коментарями та ілюстровано Лукасом Кранахом Старшим, прихильником ідей Реформації і другом Лютера. Ця Біблія стала найвидаванішою книгою в Німеччині.

Перу реформатора належить авторство перших німецькомовних полемічних трактатів, які вирізнялися «відкритістю», документальністю, емоційністю, були зрозумілі простому читачеві з різних земель Німеччини XVI ст.

Leave a Reply