Це проповідь Мартіна Лютера 1 січня 1532 года, роз’яснена у 23 тезисах по Посланню до галатів 3:23-24. “Але поки прийшла віра, під Законом стережено нас, замкнених до приходу віри, що мала об’явитись. Тому то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою (пер. Огієнка)
Лютер зазначає, що проповідники та слухачі повинні чітко розрізняти Закон та Євангеліє, діла та віру. Павло, на його думку, наголошує на тому, аби ці два вчення були відділенні один від одного. Вони обоє є Словом Божим; Закон (10 заповідей) та Євангеліє. Вони обоє були дані Богом: Євангеліє у Раю, Закон – на горі Синай.
За словами Лютера, “закон должен применить свою силу лишь для внешней дисциплины, и оставить нетронутым небольшое место, где желает пребывать Евангелие, как говорит Св. Павел: “До пришествия веры мы были заключены под стражею Закона”. Поэтому, должно придти другое слово, в добавление к Закону и выше его, а именно, Евангелие, которое даст нам благочестие, но не наше, а то, которое вне нас, лишь во Христе. Ибо нам невозможно стать праведными через Закон… Ни один человек не может стать угодным Богу и праведным через дело Закона. Ибо если бы это было возможно, то это давно бы уже произошло. Поэтому, здесь нужно другое, более высокое слово, которое есть Евангелие и вера во Христа, когда его слышат. Бог да подаст нам благодать и укрепит нашу веру. Аминь!”
Мартін Лютер (1483-1546) – геній глибочайшої віри і богословської мудрості, центральна фігура Реформації, монах та викладач, поборник біблійної істини, фундатор протестантизму, реформатор церкви, освіти, мови і музики. Особливо відомий своїми легендарними “95 тезами”, які прикріпив до дверей Замкової церкви у Віттенберзі.
Мартін був релігійною людиною. У вірі був настільки щирим, що вона стала для нього всепоглинаючою пристрастю. На одному з етапів власної боротьби він вступав у відкрите протиборство з папством. А на запитання імператора в залі засідань у Вормсі про відречення від поглядів, викладених в його роботах, Мартін відповів; “Совесть моя подчиняется Слову Божьему. Я не могу и не хочу отречься, ибо неправильно и небезопасно идти наперекор своей совести. Да поможет мне Бог. Аминь”
Історик Р. Бейнтон у монографії «На цьому стою. Життя Мартіна Лютера» так писав про нього: «Той, хто у важкий момент свого життя просив у Святої Анни порятунку [у червні 1505 року, коли юнак після відвідування батьків повертався до Ерфуртського університету, він потрапив під страшенну грозу. Мартін просив Св. Анну врятувати його і дав обітницю стати монахом], пізніше прославився тим, що відрікся від культу святих. Той, хто поклявся прийняти чернечу обітницю, згодом відкинув інститут чернецтва. Колишній вірний син католицької церкви потряс усю структуру середньовічного католицтва. Відданий папський слуга, він згодом ототожнив Папу з антихристом. У той же час ця суперечлива особистість пробудила християнську свідомість в Європі»
Значущою є його роль як перекладача. Завдяки його зусиллям було перекладено Біблію німецькою мовою, твори давньогрецького байкаря Езопа. Над перекладом Біблії Мартін Лютер працював близько дванадцяти років. У 1534 році книга під назвою «Біблія, яка є повне Священне Писання німецькою» з підписом «Март. Лютер. Віттенберг» побачила світ. Видання було оздоблене численними коментарями та ілюстровано Лукасом Кранахом Старшим, прихильником ідей Реформації і другом Лютера. Ця Біблія стала найвидаванішою книгою в Німеччині.
Перу реформатора належить авторство перших німецькомовних полемічних трактатів, які вирізнялися «відкритістю», документальністю, емоційністю, були зрозумілі простому читачеві з різних земель Німеччини XVI ст.